Ми вважаємо, що введення нових принципів не повинно виключати встановлення гарантованого мінімуму соціальних виплат і пільг для усіх груп населення. Соціальні блага і послуги, що надаються понад цей мінімум, повинні забезпечуватися за рахунок власних коштів громадян, а також коштів підприємств і благодійних організацій.
Ми відстоюємо ідею збереження державних гарантій соціального страхування громадян із наданням права самим трудящим управляти коштами відповідних фондів через створені ними профспілки. З державних фондів соціального страхування повинні виплачуватися пенсії за віком та інвалідністю, соціальна допомога у зв'язку з хворобою та безробіттям, оплачуватися загальнодоступні медичні послуги. Водночас ми вважаємо за необхідне розвивати альтернативні системи соціального страхування громадян за умов, що перехід до таких систем не призведе до зниження рівня захищеності людини. Система трудових пенсій і страхової медицини має базуватися на принципі рівної участі підприємства і найманих робітників.
Реформування системи соціальних виплат необхідно здійснювати у кількох напрямках. Вважаємо за необхідне при визначенні розмірів соціальної допомоги в основу їх розрахунку покласти не мінімальний рівень заробітної плати, а середньосукупний сімейний дохід, як це здійснюється у розвинених країнах. Розмір цього доходу має бути підвищений до рівня прожиткового мінімуму.
Варто законодавчо закріпити право на отримання лише одного виду соціальної допомоги, найбільш вигідної для отримувача. Як додаток до допомоги і компенсаційних виплат, що встановлені на загальнодержавному рівні, необхідно розвивати систему грошової і натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам та сім'ям. Розміри допомоги слід визначати виходячи із середнього доходу, що припадає на одного члена сім'ї, прожиткового мінімуму, а також з урахуванням демографічної ситуації, що склалася в реґіоні.
Першочерговими завданнями вважаємо розробку і законодавче закріплення мінімальних стандартів оплати праці, що включають погодинну оплату праці, розмір пенсії, допомоги на дитину, мінімальний набір загальнодоступних і безкоштовних послуг освіти, охорони здоров'я і культури, а також методику розрахунку прожиткового мінімуму. Останній, з одного боку, має враховувати реальні можливості держави, а з другого - забезпечувати людині мінімальний набір життєвих благ.
Ми вважаємо, що соціальна допомога населенню має бути диференційованою, залежати від рівня доходу, ступеня працездатності, а в окремих випадках - відповідно до характеру зайнятості у суспільному виробництві. Деякі найбільш вразливі верстви населення потребують розробки спеціальних програм соціальної підтримки.
Ми візьмемо участь у розробці і реалізації програми попередження бідності, а також програми компенсації знецінених вкладів громадян. Всебічно будемо сприяти здійсненню національної та реґіональних програм професійної реабілітації і зайнятості інвалідів, а також державної програми забезпечення їх засобами реабілітації.
Комплекс заходів посилення захисту населення, особливо його малозабезпечених груп, повинен доповнюватися проведенням житлово-комунальної реформи. З цією метою слід удосконалити механізми надання субсидій на оплату житла, комунальних послуг окремим категоріям населення, а також запровадження субсидій на користування транспортом, телефоном, іншими життєво необхідними послугами.
Ми переконані, що соціальний захист населення повинен не лише гарантувати безумовну державну підтримку тих людей, хто має на це право, але й запобігати нецільовому використанню соціальних асигнувань.
