Йозеф Мігаш, екс-голова Національної Ради (Парламенту) Словаччини, колишній посол Словаччини в Україні, представник партії «СМЕР – соціал-демократія»

Перше запитання, яке я хочу собі поставити, у зв'язку з актуальністю цієї проблеми: чому другий раз за короткий час – за 1,5 року ліві в Україні «досягли» програшу? Напевно, це не випадково і вам треба в цьому розібратися. Але хочу сказати, що нас, європейських соціал-демократів, таке становище лівих сил на Україні здивувати не може. Із позиції соціал-демократії, соціалістичного інтернаціоналізму, хочу сказати: серйозні ліві партії не можуть мати таку мініатюрну мету – лише б потрапити до парламенту. При тому, що якраз не вистачає соціального, демократичного моменту в розвитку українського суспільства. Гадаю, що це неправильно і негідно.

Треба відверто сказати – комуністи вимирають потихеньку, соціал-демократи і соціалісти провалюються на виборах і нового чогось не з'являється. Тому треба щось робити.

До того ж, якщо бар’єр проходження до українського парламенту піднімуть до 5-7%, то виникне нова ситуація – мінімальна мета може для багатьох стати взагалі недосяжною, і нічого з цього не вийде. Тому, як мені здається, Україна заслуговує на нормальну ліву політичну силу. Я б сказав – соціал-демократичну альтернативу. Думаю, саме з цього треба почати. Я бачу багато плутанини, неясності в головах людей і самих політиків – що розуміти під поняттям соціал-демократичних цінностей, соціал-демократичної політики на сучасній стадії розвитку України. Треба відверто поставити собі запитання: хто ми є, що ми хочемо, куди йдемо?

Може, саме тому, що багато українських політиків заграють із народом, розцвітають і підгодовуються на хвилі соціального популізму.

Треба сказати, чим соціал-демократична політика відрізняється від інших – і за суттю, і за змістом, і за партіями та блоками, і за персонами. Цікаво і парадоксально, що великі праві та правоцентристи усвідомлюють і розуміють, що треба йти в лівий центр, треба цей вакуум якось заповнити. А у лівих якось не вистачає сил і відвертості для розмови – давайте змінювати ситуацію, об'єднуватися, адже за такого стану справ – немає перспектив.

Тому я вважаю, що говорити, передусім, треба про програму, про цінності. І, нарешті, про те, чого треба уникати. Зараз цей проект лише зароджується і перебуває на старті. Тому я б почав із трьох Д – із трьох понять, які починаються з літери Д: Деперсоналізація, Дебюрократізація, Дедогматізація.

Деперсоніфікація – зрозуміло, що без персоніфікації політику робити не можна. В Україні це дуже просто проілюструвати: є така українська хвороба – кожен запитує, хто буде гетьманом. Просто треба не принести в жертву цю саму по собі цінну і благородну ідею сьогохвилинним, політиканським і кон'юнктурним інтересам тих чи інших осіб. Задумайтеся – ніде в Європі немає стільки політичних партій і блоків з назвами, в яких вказано прізвище лідера, як в Україні.

Це своєрідне українське ноу-хау. І я думаю, виходити треба швидше з ідеології, з програмних цінностей, а не з абсолютизованого персонального, вождиського підходу до цієї теми.

Друге – дебюрократизація. На сучасному етапі треба побоюватися, щоб ідея ваша не потонула в болоті партійного структуралізму та партійного чиновництва. І цю систему треба буде істотно структурувати. Але це пізніше.

І третє – дедогматизація. Не треба нічого приймати як догму. Потрібно звільниться від старих, нікому не потрібних стереотипів і схем. Треба розслабиться, звільнити дорогу свіжим ідеям.

Для людини природно, що вона боїться нововведень. Тому працюючи, треба пам’ятати, що людина розумна, талановита і творча завжди пристосується до нових умов. Тільки так можна створити нову силу.

Я прошу, не сприймайте мої слова як поради заїжджого дядька, який починає вас повчати. Ми це все проходили! Ми й перемагали коли у нас була одна ліва партія, були й на другому місці. Чотири роки приймали закони, сприяли тому, щоб країна стала членом ЄС. Не всі ці реформи сприйняли в Словаччині і успіхи партії покотилися вниз, ми почали розділятися на кілька партій і провалилися на виборах, не пройшли до парламенту.

Довелося зібратися, сісти за стіл лідерам п’яти партій і нова соціал-демократична партія зараз на чолі держави, має свого прем'єра і 40% рейтинг. Тому, враховуючи наш досвід, хочу сказати – ідея об'єднання лівих сил сама по собі величезна цінність.